Куди не глянь: росте, квітує, в’ється,

З-під рук її усеньке ожива.

Чи квітне ранок, чи дитя сміється –

Усе – від жінки: радість і дива.

Ось тут вона цілує руки мамі,

Тут – Богу вдячна за свої літа.

А он – з коханим: ніжна і жадана

Весну духмяну в косу запліта.

А он поглянь: голубить жінка ніжно

Своє незграбне крихітне маля.

Вона одна, але така вже різна:

Жаліє, плаче, сварить, звеселя.

Земля. Родина. Батьківщина. Мати.

Хоч без одної з них - життя не те.

Хіба весела без родини хата?

Хіба без мами в щасті хтось росте?

Земля. Вода. Без них ні сил, ні вражень.

А на чужині серденько щемить.

О, ні! Без жінки світ оцей не справжній,

Без жінки світ цей – просто сіра мить.

Веселка, хмарка, квітка і Богиня,

Жаги й любові радісне злиття.

Вона – людського роду берегиня.

Без неї не народиться життя.

Он кетяги звисають пурпурові,

Сміється сонце в крапельці роси –

Це жінка в світ приходить для любові,

Для створення найвищої краси!